Tри історії команди «Магічних Крил»

У кожного з нас є свій спосіб справлятися з непростими часами. Хтось знаходить сили в родині, хтось — у роботі, хтось обіймає кота під час чергової тривоги. А хтось просто прокидається вранці, робить каву й думає: «Сьогодні теж треба жити й робити те, що можеш».

Ми запитали нашу команду, як вони справляються та як би описали своє життя в Україні зараз.

Відповіді виявилися дуже різними. Але за кожною з них — те, що тримає нас разом: близькі люди, домашні улюбленці, робота і розуміння, заради чого ми все це робимо.

Юля — менеджерка проєктів і заступниця керівника фонду. Її робочі дні майже завжди насичені: проєкти, команда, зустрічі, організаційні питання, десятки повідомлень і ще більше справ, які потрібно встигнути.

Але є той, хто допомагає їй зупинитися хоча б на кілька хвилин.

Це Мілан — її пухнастий котик.

Зізнається, що останнім часом під час нічних обстрілів найбільше боїться саме за нього. Коли навколо гучно, думки одразу про те, чи не страшно Мілану, чи він поруч, чи все з ним добре.

І в цьому є своя дивна суперсила.

Коли хвилюєшся не лише за себе, а за когось маленького, хто повністю від тебе залежить, — легше взяти себе в руки. Підійти, перевірити, заспокоїти, погладити. А потім і самому стає трохи спокійніше.

Можливо, саме з таких маленьких моментів і складається наша стійкість: із чашки чаю після безсонної ночі, теплого муркотіння поруч і думки, що завтра все одно буде новий день.

Для Андрія, керівника фонду, головна сила — його сім’я.

Саме вона нагадує, що за межами новин, тривог, дедлайнів і складних рішень є життя, яке хочеться берегти. Є люди, заради яких хочеться залишатися сильним навіть тоді, коли сил, здається, зовсім мало.

А ще є діти.

Ті, кому фонд допомагає сьогодні і заради кого команда прокидається щоранку, відкриває робочі чати, планує нові проєкти, шукає можливості та думає про майбутнє.

Бо допомога — це не лише про «тут і зараз».

Це ще й про можливість дивитися вперед

Планувати нові проєкти. Мріяти про те, яким буде завтра. Думати про те, що можна зробити через місяць, пів року чи рік — навіть якщо сьогодні це здається надто сміливим.

Саме тому робота фонду триває. Бо кожна допомога дитині — це маленький крок до майбутнього, яке ми хочемо побачити.

У Каті, координаторки заходів, своя система виживання в українській реальності .І вона дуже проста: 3:1.

А точніше — три головні речі, які тримають її на плаву:

Можливо, це не зовсім математична формула. Але, здається, вона працює.

Кіт відповідає за затишок і безумовну любов. Близькі — за відчуття дому та підтримку. А робота — за рух.

Бо шалений ритм життя просто не залишає багато часу для сумування. Коли потрібно щось організувати, домовитися, перевірити, провести, вирішити десяток питань одночасно — іноді навіть не встигаєш надовго зависнути у важких думках.

І, можливо, в цьому теж є своя форма стійкості.

Не завжди потрібно мати великий план, щоб рухатися вперед. Іноді достатньо просто знати, що сьогодні є три речі, за які ти тримаєшся.

Ми живемо в час, коли «тривога», «обстріл» і «безсонна ніч» стали частиною повсякденності. Та поруч із ними залишаються родина, друзі, дім, домашні улюбленці, робота, мрії та майбутнє.

Саме вони допомагають нам рухатися далі.

Стійкість — не в тому, щоб ніколи не боятися чи не втомлюватися. Вона в тому, щоб, попри страх, знаходити сили зробити наступний крок: подбати про кота, обійняти близьких, випити ранкову каву чи взятися до роботи.

Із таких маленьких кроків складається наша спільна історія.

Це лише частина відповідей нашої команди. У наступній статті ми розповімо більше про її людей: їхні мрії, звички, маленькі радощі та те, що залишається за кадром щоденної роботи у фонді.

Бо за кожним проєктом і кожною допомогою стоять люди.